×
Віртуальна Політична Кухня (ВПК)

Приватна територія необмеженого доступу

× Питання, що стосуються функціювання оплоту суверенітету , території волі, місця виконання Конституційних повноважень Українським народом.

file Питання П'ять підстав вірити в перемогу

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
08 лют. 2014 20:12 #180 від Вічеслав
П'ять підстав вірити в перемогу
5 лютого 2014

За ширмою жорстокості, агресії, залякуваннями та катуваннями режим ховає розгубленість і наскрізь прогниле нутро…

Напередодні вихідних з'являється інформація, яка для українців − немов черговий болючий удар в обличчя. Знаходять викраденого лідера Автомайдану Дмитра Булатова. Він − вимучений тижневим катуванням – з численними ранами, напіввідрізаним вухом, залитий кров'ю. Йому не давали їсти, били, різали і розпинали. Випустили живим – вочевидь, аби залякати інших. Таке жахіття, мовляв, може статися з кожним, хто повстане проти режиму. Ба більше. На страшну новину накладається іще одна. Слідчі, як ті коршуни, раз по раз навідуються в лікарню до прооперованого непритомного Дмитра, аби – заарештувати просто в реанімаційній палаті, витягти з лікарняного ліжка. Народні депутати змушені організувати в палаті цілодобове чергування, аби захистити знесиленого активіста.

Булатов − третій у цій лише офіційній інформації викрадених та катованих. Перед ним подібне відбулося з громадським діячем Ігорем Луценком та львів'янином Юрієм Вербицьким, який так і замерз в лісі – викинений катами на мороз зі зв'язаними скотчем руками та ногами. Лишень за офіційними даними МВС, нині затримано (читай – захоплено в заручники) 234 активісти, а за неофіційними даними їх – кілька сотень. Викрадення і катування людей відбуваються на тлі надважких перемовин опозиції з владою, у яких режим, торгуючись захопленими заручниками, чергує мінімальні поступки з маніпуляцією та обманом. Ліквідувавши на вимогу опозиції дев'ять "диктаторських" законів – тут же ухвалює власний "амністійний" закон, у якому умовою звільнення людей є − вивільнення владних адміністративних будівель. І на перший погляд може здатися, що нема просвітку у цій тотальній агресії чинної влади, яка діє переважно терористичними методами – полюючи на людей, чхаючи на думку громади та світового співтовариства, переступаючи через людські закони співжиття, мов ошалілий на сокирі війни вождь котрогось дикунського племені.

Але насправді за ширмою жорстокості, агресії, залякуваннями та катуваннями режим ховає свою слабкість, розгубленість і наскрізь прогниле нутро. Так поранений лихий звір якийсь час вишкіряє зуби, гарчить, всіма силами намагається залякати. Що ж варто пам'ятати, аналізуючи нинішні події в Україні.

Перше. Верхівка Партії регіонів дає глибокі тріщини, які уже нічим не зліпити докупи. Адже багатії і товстосуми, які один наперед одного записувалися у синьо-білі ряди, мали на меті примножувати статки, обстоювати бізнес. Вони і в страшному сні не уявляли, що доведеться ставати співучасниками кривавих злочинів проти людства – злочинів, привид покарання за які переслідуватиме їх та їхніх нащадків упродовж років. Свідчення того – бунт в депутатському середовищі Партії регіонів напередодні ухвалення так званого "амністійного" закону. Бунт настільки серйозний, що втихомирювати його зовсім "не по-королівськи", забувши про гонор, прилітає сам гарант Янукович. В котромусь напівпідвальному приміщенні Верховної Ради, в кінозалі, Янукович тупає ногами і гримає кулаком по столу – залякуючи своїх же депутатів і обіцяючи, що кожен, хто ослухається, матиме діло із ним особисто. Оторопілі регіонали голосують, як батя велів. Але чи будуть такими слухняними наступного разу?

Друге. У влади не вистачає сил, щоби приборкати кожного учасника протестів, адже майданівців повсякчас більшає. Проблема катастрофічного браку карателів загострюється із відкриттям так званого "другого фронту", який полягає у тому що громади займають адміністративні будівлі місцевих рад, які, до слова, їм, цим місцевим громадам, і належать ( просто були передані в оренду ОДА) та створенні на місцях Народних Рад і виконавчих комітетів. Усі силовики нині переважно сконцентровані у столиці. Тому з'являються відчайдушні пропозиції збільшити штат спецпризначенців у шість (!!!) разів. Але навіть якщо теоретично припустити, що "протягнути" таку норму вдасться – на добір достойних "кадрів" піде чимало часу. Тому на сході України влада уже зараз змушена залучати до своєї війни із повсталим народом полчища тітушок. Про те, як вишукують цих гопників із кийками і молотками − ходять легенди. Стає відомо, що співробітники міліції масово вербують провокаторів із молодих людей, які раніше мали дрібні проблеми з законом. Отож, все просто. Беруть список "засвічених" і телефонують. Кому обіцяють дрібні гроші, кого залякують, що знову відкриють справу. Отак і формують ці чорні сотні з числа вуличної гопоти. А 1 лютого в Інтернеті з'являється відео про "чарівне" перетворення у Харкові тітушок на спец призначенців. 31 січня о 9 годині ранку під бібліотекою Короленка тітушки, не соромлячись перехожих, скидають "адідаси" і натягують міліцейську камуфляжну форму. Цю форму вивантажують тюками з мікроавтобусів і розподіляють невідомі молоді люди. Все це фільмують активісти Харківського євромайдану. А за інформацією "Нового регіону", провладні бойові тітушки можуть заробляти й по 100 доларів у день за провокації та напади на активістів Майдану. Втім, навіть у рядах тітушок доволі непевно. В інеті переповідають історію про те, як харківський гопник поїхав до Києва тітушкою, а повернувся за три дні переконаним майданівцем. Кожного дня його відправляли у розвідку на Майдан, та хлопець так і не зрозумів, що саме мав розвідувати, тому "доносив" одне і те ж. "Сидять. Варять їжу. Розмовляють про все". Оте "про все" херсонський тітушка слухав уважно. Опісля розказав: "Там (на Майдані – ред.) всі є, і бандерівці, і комуністи, і студенти, і братва − всі. У них, розумієш, як. Сидить афганець, що за СРСР воював, і якийсь козак-націоналіст, і сперечаються. Сваряться один з одним, історію обговорюють. А потім бах − штурм "Беркутів", і тут вони удвох поруч стають, що здалеку видно, як один за одного життя не пожаліють…

Третє. Болем озивається в українцях усвідомлення того, що майданівці сьогодні мерзнуть у столиці. Так, є нові намети для обігріву, гаряча їжа, але все ж… Однак не слід забувати, що замерзають також силовики та солдати внутрішніх військ, котрих режим примусив воювати з власним народом. Українців вразили сльози матері одного такого солдата ВВ на "Громадському телеканалі". Жінка розповіла, що у хлопців "по ту сторону барикад" жахливі проблеми зі здоров'ям. Що вони сплять у коридорах, неголені – бритва в кишені. Чимало зі запаленнями легень та застудами потрапили до лікарень. Аби корилися, їх постійно "напомповують" брехливою інформацією, переконуючи, нібито на Майдані стоїть не український народ, а купка екстремістів, які замахнулися на владу. Плачучи, жінка закликала матерів їхати і забирати додому своїх дітей, яких перетворюють на зомбі правлячого режиму. Також оповідають, що памперси, у яких силовики по багато годин стоять на морозі, нерідко примерзають їм до тіла…

Четверте. Регіонали визнають, що зазнають фінансових збитків через бойкот українцями їхніх товарів. Наприклад, у Києві в торговельній мережі "Кулиничі" за останні кілька тижнів різко впали обсяги продажу хлібобулочних виробів. Причина − масовий бойкот киянами продукції цієї торгової марки, яка належить депутатам Верховної Ради регіоналам Володимиру Мисику та Олексію Азарову (синові Миколи Азарова).

Лишень за останній місяць обсяги продажу зменшилися вдвічі. Про це повідомив громадський діяч Юрій Андреєв на своїй сторінці у соціальній мережі. Також стає відомо, що позакривалися м'ясні магазини власників-регіоналів у Львові. з'являється інформація, що нардеп-регіонал Олександр Герега зареєстрував проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу, що запровадить відповідальність за бойкотування товарів і послуг за ознакою партійності власника. ЗМІ пишуть – хоче саджати на 5 років.

І нарешті п'яте. Владі не вдається розколоти Майдан, не вдається штучно відділити опозиційних лідерів від народу. Варто пригадати, що саме регіонал Чечетов одним із перших поширював думку, нібито опозиція ніяк не впливає на повсталих українців і мало що не має до них стосунку. А думку Чечетова опісля доповнював регіонал Колесніченко. Але українська нація – нація думаючих людей. Після того, як минає перша ейфорія від бойових дій, українці не просто розуміють – відчувають кожною клітиною ціну людського життя. Відчувають, що таке, коли вбивають 25-річних, коли силовики з гвинтівок вибивають людям очі, коли викрадають і катують, коли журналісти повертаються зі завдань закривавленими та побитими... Стає зрозуміло, що відповідальний лідер нізащо не пошле свій народ на криваву масакру, допоки не будуть вичерпані всі мирні способи подолання конфлікту. Не шкодували людей хіба совєцькі генерали та маршали. Зокрема Георгій Жуков, який під час операції форсування Дніпра посилав так званих чорносвитників – українських селян без зброї та обмундирування – у холодні води Дніпра під шквальний ворожий вогонь. Фактично − на вірну смерть. І тому сьогодні все гучнішими є заклики підтримати лідерів опозиції у їхньому прагненні довести до перемоги без кривавого протистояння. Зрештою, хіба "Свобода" за 20 років діяльності політичної сили не довела, що ніколи не вчинила би того, що зашкодило б українцям. Адже коли свободівці вважали, що треба йти на бій – завше ішли на бій. Чи то під Українським домом за українську мову, чи то під час вуличних протистоянь, чи то в парламенті.

Приходить до нації і розуміння того, що треба зважати на думку світу, без допомоги якого не вистояти у цьому протистоянні з режимом Януковича, якого підтримують покровителі з Москви. А державний департамент США уже засуджує дії міліції, тітушок і… тих, котрі кидали каміння. Для американців всі, хто розхитує ситуацію, - всі однакові. Подібно реагує на те, що відбувається в Україні, і Європа. Тож, переживши ще й таке випробування, нація виходить із нього іще сильнішою. З іншого боку й опозиційні лідери, пізнавши несправедливі звинувачення у нібито "зливанні протестів", "турботах лише про міністерські портфелі", "нерішучості" і таке інше – також стають більш загартовані у цій нелегкій боротьбі.

…У китайців є приповідка, що здатися найбільше хочеться за 10 хвилин до перемоги. Але то не про українців. У нас кажуть: найтемніша ніч саме перед світанком, і збирають усю свою волю в кулак. Спроба зачистка Майдану 11 грудня призводить до відчайдушної оборони цього символу повсталої України. Поранений депутат-свободівець Андрій ІЛЛЄНКО після того, як йому перев'язують закривавлену голову – знову стає до оборони Київради. Так само не полишають свій пост депутати-націоналісти Олексій КАЙДА (йому в голову влучає цеглина), травмовані Андрій МІЩЕНКО, Святослав ХАНЕНКО, Руслан КОШУЛИНСЬКИЙ, які разом з іншими депутатами-націоналістами обороняють барикаду на Інститутській. Після штурму поруйнований силовиками Майдан відроджується і стає сильнішим – на місці розгромлених барикад виростають потужніші, на місці спалених наметів – постають більш вогнетривкі.

Не зупиняють боротьби порушені проти учасників протестів кримінальні справи. Зокрема проти народного депутата Ірини СЕХ, депутатів-свободівців Тернопільської облради Марії ЧАШКИ, Володимира СТАЮРИ та інших – усіх їх безконечно тягають на допити та суди. Марія Чашка у січні натомість очолить перші в Україні жіночі загони самооборони.

Не зупиняють боротьби викрадення й арешти, які масово застосовують до націоналістів. 26-27 січня, у період розгортання так званого "другого фронту", режим брутально полює на тих, хто у перших лавах спротиву. Заарештовують та вивозять невідомо куди голову Запорізької "Свободи" Віталія ПОДЛОБНІКОВА. У Черкасах затримують голову обласної "Свободи" Юрія БОТНАРА. Тягають на допит голову Кіровоградської "Свободи" Олександра РОМАЩЕНКА – з ним зникає зв'язок. Зникає й один з організаторів Донецького Майдану − керівник Донецької міської "Свободи" Артур ШЕВЦОВ. Але щойно стає можливо вирватися з лап режиму і продовжити боротьбу – ці люди знову в строю. 2 лютого після жорстокого розгону 26 січня відновлюється Запорізький майдан – у ньому найактивнішу участь беруть власне запорізькі націоналісти.

Без жодних збоїв, як годинник, працюють служби життєзабезпечення Революції. Зокрема один з комендантів Майдану народний депутат-націоналіст Михайло БЛАВАЦЬКИЙ дбає про те, аби майданівцям не бракувало їжі та дров. Справжній героїзм у дні кривавих протистоянь проявляє й Медична служба Революції, яку очолює народний депутат-націоналіст Святослав ХАНЕНКО. Медики допомагають людям вдень та вночі – перев'язують рани, рятують від застуди, видають ліки.

Себто репресії, залякування та тортури призводять до результату, протилежного тому, на який очікує режим. Влада не прорахувала головного: в генотипі українців закодовано бойовий дух предків-козаків, безстрашних отаманів 20-их років, героїчних воїнів-бандерівців. І цей дух прокидається у найнебезпечніші хвилини. Що сильніша дія – то сильніша протидія. Майдан що не день гартується і − стає сильнішим.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.