× Події в світі, міжнародні стосунки

file Питання Порошенко остаточно поставив хрест на євроінтеграції України.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
17 груд. 2016 12:56 - 17 груд. 2016 12:57 #2232 від Вічеслав
Василь Філіпчук
15.12.2016
"Король голий", заявили нарешті глави держав і урядів 28 країн членів ЄС у погодженій вчора заяві щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У принципі, більшість з того, що міститься у цій заяві, і так було відомо. Але вона вартує уваги, вона не просто важлива - вона надважлива для розуміння майбутнього розвитку нашої країни. Даним документом можна завершити період євроінтеграції України у тому її розумінні, яке було сформоване у кінці дев’яностих років і на основі якого було побудовано засади не лише зовнішньої, але й значною мірою хоча би на декларативному рівні і внутрішньої політики України протягом останніх десятиліть.
Почну з того, що питання членства в ЄС не є якоюсь риторичною вправою чи уявним світлим майбутнім у науковому комунізмі. Перспектива членства в ЄС була одним з основних, а більшість експертів обгрунтовано вважають найважливішим двигуном реформ у країнах Центральної та Східної Європи, які успішно здійснили трансформацію від авторитарного комуністичного режиму до демократії та модернізації. Почитайте виступи керівництва ЄС щодо розширення Євросоюзу, почитайте дослідження науковців щодо процесу трансформації у країнах ЦСЄ і причин його успіху. Скрізь повторюється одна і та ж істина, яка вже стала прописною: перспектива вступу в ЄС була двигуном, який штовхав процес реформ, була основною мотивацією того, чому потрібно пройти через важкі трансформації, образом «світлого майбутнього», яке настане в кінці болючого процесу змін. Перспектива членства була головним так званим «пасивним» стимулом реформ і дякуючи їй країни-кандидати мали пакет «активних» стимулів – багатомільярдна передвступна допомога і тому подібне.
Українська делегація на чолі з керівниками переговорної групи з ЄС панами Клімкіним та Єлісєєвим погодилась під час переговорів усунути всюди з угоди згадки про європейську інтеграцію та перспективу вступу взамін за згоду ЄС включити до назви угоди слово «асоціація». Поміняли найважливіше, що могло бути в цій угоді, на буси і дзеркальця, як це робили колись африканські племена. Багато колег добре пам’ятають, як я тоді жорстко заперечував проти такого рішення і пояснював безвідповідальність подібних кроків. У відповідь було – нічого страшного, потім якось пропетляємо. Не пропетляли, але в угоді як компроміс було домовлено залишити формулу «позитивної двозначності». Ця двозначність була зафіксована у преамбулі у фразі «ця Угода не визначатиме наперед і залишає відкритим майбутній розвиток відносин Україна – ЄС». Ця фраза дозволяла кожній стороні трактувати перед своїми виборцями угоду на власний вибір. Наші керманичі подавали її як шлях в ЄС, керівники ЄС говорили своїм громадянам, що ця угода нічого Україні не обіцяє. Але наші виявились переконливішими і нідерландці таки змусили керівництво ЄС закінчити з «позитивною двозначністю» і перейти до «негативної однозначності», яку зафіксували у заяві Ради ЄС: «Agreement does not confer on Ukraine the status of a candidate country for accession to the Union, nor does it constitute a commitment to confer such status to Ukraine in the future» - «Угода не дає Україні статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, як і не створює зобов'язання надати такий статус Україні в майбутньому». У оригіналі, звичайно, звучить чіткіше - does not confer, тобто «не дарує, не надає, не присуджує».
Тобто – це вирок. Визначення статусу. Якщо до підписання угоди залишалась практична, а до підписання даної заяви – теоретична можливість подати заявку України вступ в ЄС у відповідності до статті 49 Договору про ЄС, то тепер така можливість закрита. Щонайменше до виконання угоди, яка невиконувана щонайменше років 20, якщо виконувана взагалі. Ця угода покладає на Україну зобов’язання, які брали лише країни кандидати, що змогли їх виконати із значними труднощами маючи при цьому і перспективу членства, і передвступні фінансові ресурси. У нас тепер – ні першого, ні другого. Тепер, якщо би Україна захотіла таки подати заявку, її просто повернуть без розгляду – бо позиція визначена Радою ЄС 15 грудня 2016 року і вона каже, що підписана Україною угода закладає основи «тісних і тривалих відносин» у «амбітний та інновативний спосіб» не дарує і не присуджує Україні статус членства ні тепер, ні у майбутньому.
Ось така інновація, малята. Це слово, до речі, дуже любив і постійно повторював під час переговорів нинішній міністра закордонних справ Клімкін. І якщо я допускаю, що президент Порошенко не вчитувався в угоду і не цікавився важливістю таких деталей, то нинішній міністр добре знав, про що він домовився. Так, звичайно, зараз на нас нахлине шквал запевнень у тому, що нічого не трапилось, ми і так все це знали, текст угоди не змінюють, і це велика перемога, а усі, кому не подобається, що перед нами закрили двері в ЄС – агенти Путіна. Шкода, що це не почують ті, хто поклав свої життя за європейську мрію на Майдані. На якому до речі, нікого з тих, хто злив європейську перспективу, не було. Але це вже деталі.
Головне ж – що робити далі. Спробую дати відповідь.
По перше, потрібно сказати громадянам правду та попросити вибачення за так ще і не отриманий безвіз і закриту на десятиліття європейську перспективу. Просити вибачення не соромно. Соромно не попросити після такого. І заодно зробити висновки. Непокаране зло повертається. Люди, які з європейської мрії зробили безкінечний безвіз і принизливу заяву Ради ЄС, мають бути не лише звільнені, але і відповідно притягнуті до відповідальності. Щоб наступники знали, що такі помилки мають ціну.
По друге, потрібно припинити проєвропейську демагогію і розпочати чесний національний діалог щодо оновлення засад внутрішньої та зовнішньої політики. Ми маємо нарешті визнати, що не існує жодного шансу на вступ до НАТО до врегулювання конфлікту з РФ. Що не існує жодного шансу на вступ в ЄС до проведення справжніх, а не фасадних реформ, до зростання ВВП хоч до рівня 8-10 тисяч доларів США на душу населення. При нинішніх 1700-2000 дол.США нам потрібно щорічне зростання на рівні 10% ВВП протягом 10-15 років – і це лише при умові легалізації всієї тіньової економіки. А для цього всього нам потрібна повна лібералізація країни, усунення держави, влади, уряду, прокуратури і поліції від бізнесу, припинення репресивної банківської політики, припинення грабіжницько-рейдерських схем збагачення тими, хто при владі. Потрібна повна передача влади – не віртуальної, а справжньої, у формі податків і повноважень – на рівень громад і регіонів. Потрібна нова Конституція, яка усуне дуалізм виконавчої влади і запровадить повну свободу особистості і підприємництва. І що ще важливо – потрібно президенту посадити трьох своїх найближчих друзів. Бажано надовго. І не лише трьох. Але обов’язково своїх.
По третє, потрібно припинити використовувати війну з Росією для залякування власного суспільства, а контакти з Росією - для вирішення власних бізнес питань. Потрібно запропонувати новий порядок денний для прямих переговорів і з РФ, і для багатостороннього формату із залученням США – і ЄС з Китаєм також. Потрібно максимально швидко з мінімальними втратами вийти з конфлікту з РФ, стати гаванню для капіталу, бізнесу, виробництва, а у перспективі – відпочинку і зберігання грошей і для росіян, яких не влаштовує авторитарний репресивний режим, і для європейців, яких не влаштовують високі податки і нульові проценти на вклади. А для цього треба нарешті вимести існуючу судову систему на смітник і створити нову – чесну і ефективну. Віддати поліцію у руки громад, а прокурорам заборонити займатись будь-яким окрім представництвом інтересів держави у судах… І так далі, і тому подібне. Колись я щиро вірив, що з пострадянським державним апаратом, який був 1990х, ми не зможемо зробити реформи самостійно і нам потрібна євроінтеграція. Сьогодні євроінтеграція для нас поки що завершилась, пострадянського держапарату вже не залишилось, а країна в такому стані, що якщо ми самі це не зробимо, то просто перестанемо існувати як держава.
І це основний висновок – що ніхто за нас нашу країну не збудує. Ні Москва, ні Брюссель. Від тепер альтернативи собі вже точно не існує.
Last edit: 17 груд. 2016 12:57 by Вічеслав.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.