× Що будуємо і як. Вимоги до нашого спільного дому.

map-pin Питання В пошуках справедливої виборчої системи.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
25 лип. 2018 00:32 #2916 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
24.07.18
Изменение избирательного права ради будущего Украины
Игорь Тышкевич, аналитик Украинского Института Будущего, "Хвиля"

В 2014 году в обществе был силён запрос на новые лица, на коренное изменение политической системы. Прошло «переформатирование» власти. Но процесс пошёл не в том направлении, как его видели умные, образованные и активные сограждане, ведущие дискуссии у палаток на Майдане. Запрос на «новые лица» в политике удовлетворили журналистами, комбатами, Савченко в конце концов. В остальном — проверенные временем, умудрённые опытом парламентских договорняков ветераны украинской политики.

Можно говорить о том, что необходимо было быстро формировать власть, можно говорить о выборе «лучших из худших» — это всё правда. Но есть и другая сторона медали: с февраля 2014 до дня голосования на парламентских выборах прошло более чем 6 месяцев. Этого времени достаточно для того, чтобы попытаться популяризировать свои мысли. Но:

активное меньшинство не имеет навыков коммуникации, объединения, сотрудничества. Поэтому оно способно популяризовать тот или иной тезис, задав тон дискуссии, но не имеет рычагов предложить конкретный путь достижения цели и, уж тем более, перенять власть, чтобы реализовать самим.
население в значительной своей массе неспособно к восприятию политических программ и не имеет желания меняться. Согласно исследованию «Политическая культура» Центра Разумкова более 55% жителей страны голосуя, ни разу в жизни не читали программ политических партий. По данным различных социологических служб от 12 до 15% населения готово продать свой голос на выборах. В стране сформировалось пассивное большинство, которое ожидает, что власть или кандидаты во власть им что-то «дадут». Это не обязательно деньги в руки — это могут быть обещания, новые социальные льготы (зачастую неподъёмные для бюджета) или просто иллюзию своей значимости.
В результате политическая система является лишь дополнением к существованию системы договорённостей между крупнейшими финансово-промышленными группами страны. Олигархи контролируют большую часть медиа-пространства и, поскольку, существующая политическая культура общества им выгодна, поддерживают её, предлагая вместо серьёзной дискуссии о видении развития страны шоу для домохозяек. Ведь по своим лекалам шоу воспитания будущих молодых депутатов ничем не отличается от шоу по поиску жениха/невесты или по массовому похудению.
Таким образом представители думающего активного и ответственного меньшинства традиционно остаются за бортом власти или, в лучшем случае имеют пару десятков депутатов, которых с натяжкой можно назвать выразителем их мнений. В формате политического процесса как цирка или талант-шоу, во власть чаще попадают не самые умные и способные, а самые красивые и разговорчивые. На первый взгляд таковые могут понравится. Но, попугай тоже красивый, может даже поддержать беседу (если выдрессирован), но вот в качестве собеседника на серьёзные темы вряд ли подходит.

Ситуация неприятная и угрожающая, поскольку при таком формировании власти она, независимо от принадлежности к конкретной политической силе неспособна проводить структурные преобразования в стране — это означает ломать систему договоров ФПГ и доводить до бешенства пассивное большинство граждан. В лучшем случае мы получаем половинчатые и очень неспешные реформы, которые с переменным успехом идут сегодня. Но и тут есть «но» — если посмотреть историю государств, проходивших трансформацию, успеха добивались в основном те, которые реформировались быстро, те, кто затягивал реформы в массе своей провалились.

Исходя из сказанного выше, выборы 2019 года грозят откатом назад — к существующим проблемам с политической культурой добавились демографические, миграционные процессы, обозлённость пассивного большинства и желание олигархов выстроить (восстановить) новую систему договорённостей. Логику процессов, с учётом миграции я описывал в тексте « Как исход трудовых мигрантов из Украины повлияет на выборы 2019 «.

В оценке опасностей я не одинок — за последние три года многие обозначали угрозы и вычленяли ключевые проблемы, к которым относится неорганизованность «думающего меньшинства» и низкая политическая культура в обществе.

Часть авторов упирала на необходимости «изменений в обществе», после которых наступит перелом. Беда в том, что даже отдельная личность с трудом отказывается от своих привычек, образа жизни. Чего уж говорить о более-менее крупных группах людей. Мы живёт в той стране какая есть, рядом с теми согражданами, какие есть. Это наша стартовая позиция и её надо принимать — ждать изменений банально нет времени. В этой логике часть авторов предложила изменить подходы к избирательному праву — тем или иным образом «удалить» влияние на результат токсичных купленных голосов. Среди основных концепций выделю две:

создание системы, когда право выбора является привилегией и его надо заслужить. Наиболее целостно систему описала Богдана Бабич, говоря об «ответственном гражданстве». Суть — разделение людей на «жителей» и «граждан». Первые пользуются всеми правами кроме избирательного, вторые формируют власть своими голосами. Переход из первой группы в другую возможен посредством подписания «Общественного договора» и сдачи экзамена на знание языка, истории, основ конституционного строя.
использование настроений общества, в котором значительная часть людей готова продавать свой голос, не связывая такое поведение с последствиями в виде ухудшения собственной жизни. Суть — закрепление за государством (и только государством) права выкупать голоса такого болота перед выборами. Гражданин сам решает — голосовать или просто получить деньги.
Оба варианта интересны, но, на мой взгляд, не лишены недостатков. В первом случае Украина в её теперешнем состоянии встретится с непониманием партнёров, от которых сегодня зависит существование государства. Нас как минимум обвинят в отходе от демократических ценностей. Во втором возникает проблема контроля (олигархи никуда не денутся), этот подход так же не решает проблемы голосования пассивного меньшинства, которое пошло за громкими невыполнимыми обещаниями.

Хорошее дело должно быть вознаграждено.

Система возможна тогда и только тогда, когда государство начнёт выполнять свои функции хотя бы в области учёта граждан. То есть перепись населения, единый реестр жителей страны — открою «секрет» — сегодня в Украине не существует базы данных, которая бы покрывала всех граждан и лиц имеющих права проживать на территории государства.

База граждан по месту жительства, база правонарушений, база налоговой службы (уплата налогов и сборов), база выпускников учебных заведений, база пограничной и таможенной служб, база кредитных историй — всё это должно быть как минимум гармонизировано и связано между собой. В идеале — единая система учёта граждан государства. Это, кстати, чрезвычайно выгодно и само по себе — меньшие риски при выдаче потребительских кредитов, лёгкость автоматической проверки электронных деклараций, простота и скорость администрирования работы пограничной службы и ещё множество сервисов за которые сегодня отвечают приятные (или не очень) государственные служащие, сидящие в кабинетах. Экономия на зарплате, помещении для нескольких сот тысяч человек — большие деньги. Экономия времени и сил — ещё большие.

Итак, учёт есть. Дальше используем несколько тезисов, против которых не может возразить ни один защитник демократии:

Права голоса имеют все граждане страны;
Все люди равны между собой и должны иметь одинаковые возможности. Но то, как личность использует предоставленные ей возможности — это её дело — никто не имеет права вмешиваться в принятие решений человеком, в его жизнь.
Каждый человек вправе свободно распоряжаться материальными и нематериальными активами, которые ему принадлежат.
Справедливость. Каждое хорошее дело, каждое достижение в справедливом обществе должно быть вознаграждено. Привычный подход: за хорошие дела хвалим, государство, бизнес, НПО дают грамоты, выписывают премии. Существует система ведомственных и государственных наград. В конце концов, религия (любая) с её концепцией оценки земной жизни человека по делам, придерживается той же логики.
Человек, сделавший больший вклад в достижение того или иного результата достоин пропорционального своему вкладу вознаграждения. Такой подход мы наблюдаем повсюду — начиная от бытовых вопросов и заканчивая вкладами в банке, акциями в бизнесе.
Правило здравого смысла. Каждая работа, каждая активность требует своих навыков. Пытаться может каждый, но когда нам необходим результат, мы отдаём решение проблемы тому, кто достаточно умел, компетентен.
Система.

Голос каждого человека по достижении 18 летнего возраста равен условной «1». Это равные возможности. Никто другой не имеет права лишить гражданина права избирать и быть избранным. Не использовать своё право может сам человек, приняв самостоятельное взвешенное решение. Это есть и сегодня — не все ходят на выборы, не все пытаются выдвигаться в депутаты.

Проще говоря право голоса — нематериальный актив, собственность человека. Она не может быть принудительно изъята, поскольку такой шаг является нарушением прав личности. Но несправедливым является и то, что неиспользованные возможности никак не компенсируются — это нарушение тезиса о равных условиях — человек, возможно. не по своей воле лишился возможности проголосовать. Поэтому государство и только государство может ввести формат компенсации за неиспользованное право голоса — выплаты на протяжении всего электорального цикла (до объявления следующих выборов соответствующего уровня) в размере, например, минимальной заработной платы по стране либо любого другого точно определённого (либо исчисляемого) гарантированного государством минимума.

Таким образом, человек и только он сам решает использовать свой актив по назначению либо получить компенсацию за неиспользованные возможности. Справедливо. А кроме того это убирает из множества избирателей тех, что и так продают свои голоса. К этой же группе выбывших присоединиться часть тех, кто продаётся за «продуктовые наборы» — ежемесячные выплаты более выгодны.

Справедливость и вознаграждение за хорошие дела.

На этом подходим к самому интересному — тезису о том, что каждое хорошее дело должно быть вознаграждено и тезису о здравом смысле. Согласитесь, что в дискуссии о развитии экономики страны голос человека, который хотя бы послушал курс лекций «введение в экономическую теорию» значит больше голоса выпускника трёх классов «церковно-приходской школы». В вопросах формирования бюджета, налогов, голос того, кто наполняет этот бюджет значит больше голоса того, кто получает из него. Последнее справедливо даже в семье — вы же не отдаёте детям зарплату. Или, когда соседи проводят ремонт площадки возле дома, они обговаривают формат вместе, но, если кто-то предложит своё за большее своё участие деньги — на это воспринимают нормально. Давая в долг человеку, кредитор назначает условия возврата, а не наоборот. В обеспечении безопасности более ответственный и опытный член группы (начиная от похода и заканчивая стихийным бедствием) имеет решающий голос — так спасаются все. Поэтому целесообразно ввести систему повышающих коэффициентов к голосу либо «дополнительных голосов» — каждая ступенька в развитии личности, каждое важное для общества деяние вознаграждается большими правами в определении будущего страны.

Налоги. Градация налоговых деклараций. Средний уровень подоходного налога по стране — нет повышения. Превышение среднего от 10 до 100% — например, ваш голос уже весит «1,5 балла». более 100% — 2 балла — твой голос равен двум голосам «обычного избирателя». Бесконечным повышение коэффициентов делать смысла нет — задача дать больше голосов среднему классу, активным гражданам, а не создать альтернативу скупке голосов олигархом.
Служба в армии, силовых структурах, работа, связанная с риском для жизни (спасатели и т.д.) «+1» к голосу гражданина без обсуждений — он доказал, что готов рисковать ради общества.
Культура. Деятели культуры, получившие международные награды (премии), естественно, получают дополнительный балл. Но это не касается популярной культуры — тут единственным мерилом являются сборы артиста и налоги. которые он платит со своих доходов. Популярная культура — это бизнес.
Образование. Высшее образование «+0,25», научная степень «+1». Можно развить, например, добавив патенты, почётные звания в области науки и образования.
Материнство. Естественно, нельзя обойти вниманием эту сферу. Мать воспитывает будущих граждан и за это она должна быть награждена. Например, 2 ребёнка 0,5 балла, 3 и больше «+1» полный голос.
Государственные награды. Это уже является способом выделения граждан, которые совершили поступок (поступки), ведущие к развитию общества и государства. Поэтому +1 балл таким людям — заслуженная дополнительная награда.
Общественно полезный труд и труд на благо местного сообщества. Количество часов, которые тот или иной гражданин посвятил помощи другим, созданию комфортных условий (не только материальных) жизни сограждан. Это волонтёры, члены общественных объединений, которые реализовали важный для местного сообщества проект, но не за деньги (или не только за деньги) иностранных спонсоров — как минимум + 0,5 к твоему голосу. Оговорка по иностранному финансированию чрезвычайно важна — любой иностранный грантовый проект финансируется за счёт бюджета иностранной корпорации, НПО или бюджета иного государства. То есть отвечает интересам тех, кто выдаёт деньги. Наличие украинских денег в проекте является критерием того, что как минимум несколько граждан страны посчитали его важным. Если нет такого «признания» — не за что давать дополнительный голос на выборах. Естественно, речь не идёт о бесплатной (по настоящему волонтёрской) работе направленной на помощь другим или решение местных проблем.
Таким образом, в 18 лет (в возрасте когда появляется избирательное право у человека) у каждого гражданина есть голос. Равные стартовые условия у всех. Дальше человек может получить дополнительные коэффициенты, или если хотите, дополнительный голос развиваясь сам и развивая сообщество. Образование — уже дополнительный голос. Научная степень, если человек решил посвятить себя науке — тоже. Тем, кто решил пойти защищать страну государство так же гарантирует дополнительные права. Работаешь и платишь налоги — получаешь бонусы. Занимаешься бизнесом и даёшь работу другим — бонусы становятся больше. Таким образом максимально человек может получить (хорошее образование, служба в армии. научная степень во время, либо после службы, наличие наград, высокий уровень доходов и высокий уровень налоговых отчислений, общественно-полезные дела) 5,5 — 6 баллов. То есть один его голос будет равен шести голосам сограждан, которые решили ничего не делать, которые не стремятся расти как личность. Естественно, что таких случаев будут единицы, а вот соотношения, например 2-1 или 3-1, будут распространены. Причём даже малообеспеченный гражданин (например, сегодня зарплаты учёным малы) может получить те же 2-3 балла посредством получения образования, участия в общественной жизни и,

например, отслужив в вооружённых силах. Кстати, стоит отметить, что Китай уже тестирует подобную социальную систему, которая касается не только выборов, но и отношений между гражданами и государством вообще. В ее рамках каждый более-менее значимый поступок гражданина ранжируется окружающими, что либо усложняет, либо упрощает, скажем, доступ к услугам государства, банковским кредитам, покупкам билетов на транспорт и так далее. Фактически китайцы воплощают систему, которая был показана в одной из серий известного сериала «Черное зеркало».

Пряника без кнута не бывает

Если государство вводит право «дополнительного голоса» для части граждан, логичным будет предусмотреть и обратный процесс. Естественно, законный голос (один) никто ни при каких обстоятельствах у гражданина забрать не может — только сам гражданин может принять решение не использовать своё право и/или получить компенсацию за это.

Но дополнительные баллы — совсем другая история. Образованный, богатый человек, который не желает жить по установленным в обществе правилам и нарушает их не может пользоваться привилегиями дополнительного голоса. Реализовать это можно очень просто. Доказательством вины гражданина в проступке или преступлении является суд. Решения суда по уголовным преступлениям и проступкам, административные наказания могут привести к лишению всех или части дополнительных голосов.

Естественно, одно административное нарушение — мелочь. Но, например, 3 и больше на протяжении года (включая даже такую мелочь, как нарушение ПДД) могут вести к лишению, например 1 балла сроком на 1 год. Но это не касается гарантированного 1 голоса гражданина. То есть правонарушитель всё равно может голосовать за себя по принципу один человек — один голос. Уголовное преступление либо проступок — лишение всех дополнительных баллов на срок, установленный судом (срок отбывания наказания).

В вопросе реализации такого подхода проблем не возникнет, если выполнено основное условия внедрения системы — единая база данных по жителям страны. Добавить одно поле в «электронное личное дело» труда не составит. А его наполнение будет высчитываться и верифицироваться автоматически — ведь, как сказано выше, в единой системе будут данные о налогах, правонарушениях, месте работы (из налоговой базы), достижениях, составе семьи и так далее.

Что мы получаем в результате?

В результате государство и общество приобретает несколько очень важных инструментов для своего развития.

Выборы (почти) без популизма. Проблема нашего общества в том, что большая его часть не интересуется политикой, не читает программ политических партий и голосует, условно говоря, за «красивое фото» и «красивые обещания». Активное меньшинство остаётся меньшинством — оно способно (иногда) задать тон дискуссии о развитии страны, но оно не способно (количественно) выиграть выборы. Но активное меньшинство — это образованные люди, которые способны зарабатывать на себя, честны перед обществом — платят налоги, готовы защищать страну. Даже, если данная группа будет иметь по одному дополнительному голосу на человека, то 3 млн «среднего класса» по голосам будут равны 6 миллионам пассивных граждан. Отнимем сразу 12-15% избирателей, которые продадут свой голос и получим, если не победу, то, как минимум, крупную фракция в парламенте. Естественно, эти условные «три миллиона» не единомышленники — партий будет несколько. Но суть в том, что это будут партии, которые ведут спор о развитии страны, это будут умные, а не просто красивые или нужные депутаты. Естественно, голоса «пассива» никуда не денутся — их учтут, поэтому выборы совсем без популизма не получатся. Но иметь в думающем парламенте небольшую весёлую фракцию, ограничивающуюся масштабами сегодняшней Радикальной Партии Ляшка и Батькивщины очень даже не плохо — без Олега Валерьевича и Юлии Владимировны, в конце концов, будет скучно. А там, смотришь и Леонид Черновецкий вспомнит о бабушках — получит свои 5-10 голосов в парламенте.
Выборы (почти) без олигархов. Сегодня, благодаря медиаресурсу, «засеванию» округов и откровенной скупке голосов крупнейшие ФПГ могут провести в парламент людей, защищающих их интересы. Олигархи не «кладут яйца в одну корзину» — они имеют зависимых депутатов сразу в нескольких парламентских фракциях. Но больший вес голосов активной и ответственной части общества в корне меняет подход к организации выборов. Скупка голосов, откровенное засевание округов теряет смысл, поскольку не даёт гарантированного результата — «купленные» таким образом голоса имеют меньший весь. Покупка мест в партийных списках так же, поскольку партии, и это логично, будут ориентироваться на те категории населения, голос которых значит больше. А это требует внутрипартийной борьбы, дискуссии, формулировки видения будущего. В таком формате «купить» место в тройке становится проблематично или уж очень дорого. Остаются средства массовой информации. Но и тут не всё гладко для олирагхов — изменение формата внутрипартийной борьбы, ориентации партий на отдельные группы населения приведёт к изменению тезисов, которые будут озвучивать спикеры политических сил, к изменению самого формата дискуссии. А споры о сложных вещах, не приправленные обещаниями «рая уже сегодня» дают совсем другие результаты — раскрутить нужного, красивого, но не очень умного политика становится трудно. Естественно, выборы всё равно будут проходить с участием олигархов — просто их влияние из ключевого станет «одним из» факторов победы или поражения политической силы.
Партийное строительство. Разный вес голосов избирателей заставляет партии по-новому подойти к партийному строительство. Партиями, выбирающими наиболее простой способ победы на выборах, вскоре становятся те, которые ведут серьёзную дискуссию, формируют своё видение развития страны — без этого «Зацепить» думающее меньшинство (с большинством голосов) невозможно. Это приводит к тому, что политические силы вынуждены будут активно заниматься поиском умных и способных молодых политиков — развивать региональные структуры, сотрудничать с фабриками мысли (создавать свои), проводить внутрипартийную учёбу, стимулировать внутренние дискуссии по программным направлениям. Такой процесс достаточно быстро (5-10 лет) приводит к формированию новой политической элиты.
Те, кто ориентирован на пассивное меньшинство будут вынуждены расширять охват, идти к избирателю, чтобы не потерять ни одного голоса. Это означает развитие партийного строительства, создание полноценных региональных организаций. Что рано или поздно приводит к усилению внутрипартийной борьбы и формированию новой элиты политической силы.

В обоих случаях получаем изменение украинской политической системы, формирование партий, спорящих о видении будущего, вместо сегодняшних проектов на одни выборы.

Изменения в обществе. Если на процессы в обществе в большей мере влияют думающие, активные и ответственные граждане, формируется система, которая стимулирует людей к развитию. Хочешь иметь больше прав — развивайся. С другой стороны, такой подход оживляет социальные лифты — политики, власть, даже олигархи (в своих политических проектах) становятся заинтересованными в приходе умных, а не только красивых, ответственных, а не просто хорошо говорящих. Вначале это будет дико, через 5 лет привычно, а через 20 станет настолько обыденно, что иного формата существования политической системы представить себе будет уже невозможно. Учитывая естественное стремление человека быть более влиятельным, уважаемым, важным, на определённом моменте мы получаем совсем другую картину политической культуры. Желающие продать голоса не исчезнут — их просто станет мало. Не читающие программ и голосующие за «картинку» так же начнут уменьшаться в числе — нет смысла голосовать за тех, кто раз за разом пролетает мимо парламента. Люди начнут меняться (пусть и медленно, и далеко не все) — это самое главное.
Вместо послесловия

Я не претендую на роль истины в последней инстанции. Данный текст — один из вариантов действий по развитию политической системы страны. Поэтому я буду чрезвычайно рад дискуссии на данную тему, поскольку то, о чём спорят, что обговаривают, может стать важным для большого количества граждан. В результате спора может возникнуть более совершенная и законченная система, которая, допускаю, не будет иметь ничего общего с написанным выше. Главное в том, чтобы подход к формированию власти в стране изменился, чтобы те, кто активен, кто способен думать, брать ответственность, получили больше рычагов влияния на принятие решений. И тогда всё будет хорошо, всё будет Украина!

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
21 січ. 2018 23:43 #2761 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
Як його відрізнити, дурного виборця від розумного? Тільки за голосуванням - таємним, довідкою чи опосередковано за публікаціями в мережі. Невдячна справа вчити ідіотів - через ефект Даннінга-Крюгера. Вони не здатні усвідомлювати власні помилки та виправляти їх.Спочатку голосують за олігарха-пристосуванця, а потім обожнюють його кума, який в Чернігові вже вивернув своє нутро назовні. Можливо перманентні вибори й стануть для них школою, але ж від мантри "Вибори кожні два роки" "благоденство" не настане саме по собі? Воно прийде тільки через ті ж вибори з тими ж виборцями та правилами. Контроль за владою шляхом виборів дуже важливий, але завжди повинен залишатись останній аргумент - 5 ст. Конституції. Зараз треба виходити з нинішніх можливостей і на цьому будувати стратегію і тактику виходу з кризи. Але почати з аналізу втрачених можливостей та власних помилок, щоб далі не наступати на граблі.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
28 лист. 2017 19:23 #2713 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
Вакарчук — Президент Украины

26 лет Украина во власти единого и монолитного преступного синдиката. Это особое сословие людей, цель у которых одна — использовать эту территорию и людей, как собственную плантацию для самообогащения….

Photo by Mykola Lazarenko/POOL
Чей проект «Вакарчука — в президенты!» спросили меня недавно. Не очень важно, чей он конкретно — Пинчука или Порошенко. Важно совсем иное. Что будет значить для каждого из нас, если Вакарчук станет украинским президентом?
Такие рассуждения изложил сегодня в Фейсбуке известный политический эксперт Сергей Гайдай.
Знаете, в чем основной секрет любого украинского президента?
Для меня очевидно: Да, да — Матрица. Этот кусок земного шара достался им в 90 году и они цепко держат его в своих лапах.
Некоторые по глупости называют их бизнесменами при власти. Ну какой к черту это бизнес. Настоящий бизнес — это Бренсон, Джопс, Гйтс, Маск и пр. Это люди, создающие идеи, производящие добавочную стоимость и играющие по законам конкуренции в свободной экономики. Настоящий бизнес — это прогресс и развитие. Настоящие бизнесмены сами бы страной не управляли — они бы наняли на работу для этого настоящих политиков. А наш правящий класс использует власть для создания монопольных схем собственного обогащения. И им насрать на государственные интересы, развитие, благополучие населения, когда речь идет об их капиталах. Это саранча, пожирающая весь урожай до последнего зерна — а завтра она собирается улететь на новое поле. Это обескровливает Украину, замедляет ее рост, делает каждого из нас бедным и крадет наше будущее и будущее наших детей.
И потому — есть только один вопрос для любого, кто сменит действующую власть: он готов рискнуть жизнью и демонтировать власть этого преступного синдиката — сможет ли он невзирая на то, что у этого синдиката есть деньги, сила и большая социальная поддержка (да-да, именно социальная поддержка — посмотрите как голосует основная масса рабского населения на этой плантации за своих рабовладельцев — от выборов к выборам, посмотрите на порохоботов, которые пишут — Порошенко мой президент, он лучше Януковича) действительно закатив рукава проделать эту опасную и грязную работу — выкорчевать стяжательство и рэкет из нашей власти и из сознания населения? Насколько новый президент будет договороспособным с прежней властью. Преемственность — тут плохое качество. Будут ли при нем сидеть за преступления — Кучма, Медведчук, Пинчук, Порошенко, Кононенко, Ахметов … список не маленький, тысячи персоналий. Или снова мы получим только смену фамилии хозяина Банковой?
Когда Ющенко сменил Кучму, мы ожидали, что Кучма сядет за убийство Гонгадзе, а Янукович за массовую, признанную судом, фальсификацию выборов. А в ответ все остались при власти, а Кивалов получил орден.
Далее, приход каждого нового президента лишь менял удаленность от основных финансовых потоков прежних игроков. «Семью» Януковича сменила «семья» Порошенко…
И Вакарчук их устроит. Они считают Славу слабым. Как Кличко. А потому не опасным. Они с ним договорятся.
По настоящему они будут бояться только того, кто не зависит от их денег, связей и страхов. Того, кто имеет волю и видение — как сломать, демонтировать и ликвидировать весь синдикат с корнем. Не боясь запачкаться в крови, гное, дерьме и грязи. Тут нужен по настоящему смелый и сумасшедший. И кажется мне, что это не Вакарчук. Или вы видите Вакарчука с окровавленным мечем в руках среди отрубленных голов этой гидры? Я вижу его с микрофоном и песнями о любви.
Мы потеряли великого боксера — можем потерять великого певца. И получить нового Ющенко…

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
23 лист. 2017 10:10 - 04 січ. 2018 09:51 #2704 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
Голосування на виборах - це виконання повноважень з державного управління, а тому має бути виваженим та відповідальним. Від нього залежить не лише власне життя. Голосування впливає на долю всієї України, на її майбутнє, на майбутнє дітей і онуків. Помилка, як помилка судді, який прирік людину на смерть. Тому свої помилки треба виправляти, або спокутувати, в залежності від тяжкості наслідків. Сьогодні вже очевидно, що нинішній режим здійснює геноцид українського народу. Це дуже серйозний злочин. Тому всі, хто за нього голосував, є співучасниками і повинні нести відповідальність. Або рішуче виправити свою помилку, якщо їх обдурили і зрадили. Для усунення такої колізії, коли співучасники злочину, які власноручно кидали в скриньку бюлетені, залишаються в тіні, треба відходити від практики таємного голосування. Чому одні громадяни беруть на себе відповідальність, вступаючи до партій, а інші, як сцикливі тхори - нишком за гречку чи з власної розумової дистрофії "вершать" долю країни?
Last edit: 04 січ. 2018 09:51 by Вічеслав.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
21 трав. 2017 10:15 #2433 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
Українське суспільство потребує нової виборчої системи
Ігор Коліушко , Юлія Кириченко
19 травня 2017

знак демократичного ладу — регулярні, прозорі, змагальні вибори, з допомогою яких громадяни-виборці формують органи, що приймають найважливіші політичні рішення в державі. Уже впродовж 26 років вибори в Україні відбуваються регулярно й більш-менш демократично за формою. Постає запитання: чому владні інститути, які прямо чи опосередковано формуються шляхом виборів, мають такі низькі рівні довіри з боку українців (за даними КМІС, сьогодні президентові довіряють 13,7% українців, уряду — 9,5%, Верховній Раді — лише 5,3%)? Чому українці мусять висловлювати незадоволення владою, яку самі й формують шляхом виборів, влаштовуючи революції? Наша відповідь — через наявну виборчу систему, яка, на догоду олігархатові, деформує головні суспільно-політичні функції виборів та підтримує існування спотвореної квазіпартійної системи. Після Революції Гідності з усією гостротою постала необхідність проведення суспільних реформ задля збереження України як незалежної держави та її розвитку. На сьогодні ми спостерігаємо хай і повільний, але прогрес реформування у багатьох сферах. Проте політична система не змінюється, хоча запит суспільства на її зміну величезний. А без реформування ключового механізму формування найвищих органів політичної влади — виборів — навіть уже помітні скромні досягнення в інших сферах залишаються вкрай уразливими. Політичні партії в Україні не є представницькими, вони більше схожі на фан-клуби своїх вождів чи найманців олігархів. Реформи, які б мали радикально змінювати політичну систему, не впроваджуються, більше того — ситуація демонструє навіть негативні тенденції. Єдине, що слід відзначити як позитив у цій сфері, — це запровадження державного фінансування політичних партій та обов'язкового звітування їх про свої фінанси до НАЗК. Переважна більшість політичних партій в Україні є ними лише за формою, та аж ніяк не за змістом, адже вони не виконують або виконують дуже вибірково й однобоко головні функції політичних партій, визначені політологічною наукою. Насамперед, вони дуже слабко здійснюють функцію артикуляції і представництва інтересів фахових, світоглядних та інших соціальних груп. Можна стверджувати, що жодна політична партія України сьогодні не спирається на конкретну соціальну групу або верству. Українські політичні партії не базують свою діяльність на чіткій ідеології, не мають далекосяжного бачення розвитку суспільства і країни, не виконують комунікативної функції, що полягає у формуванні ідей, цілей та завдань, спрямованих на владу й суспільство загалом. Функції добору політичних еліт та політичної соціалізації українські партії теж належною мірою не здійснюють, як і функції соціальної інтеграції. Відтак, ми бачимо вкрай атомізовану партійну систему, в якій більшість партій не мають суспільної бази, програми розвитку країни, розгалужених регіональних партійних структур і т. д. Ідейна порожнеча сучасних українських партій відбивається і в їхніх назвах. Вони зазвичай не містять згадок про ідеології, але часто прямо вказують на персоналістський характер партій. Досить згадати хоча б "Блок Петра Порошенка "Солідарність" або "Радикальну партію Олега Ляшка". Де-факто, переважна більшість партій є лише інструментами, що обслуговують політико-економічні інтереси олігархів. А вони зацікавлені у збереженні нинішньої виборчої системи, оскільки вона дозволяє таким партіям успішно брати участь у виборах, попри відсутність ідеологій та суспільної бази. Звісно, результати виборів і якість влади залежать від стану партійної системи, але вона, своєю чергою, дуже залежить від правил проведення виборів. Партії завжди підлаштовуються під них, щоби бути ефективними на виборах. Саме тому одне з найважливіших завдань сьогодення — реформування виборчого законодавства. Не можна сказати, що досі проблема реформи виборчої системи не стояла на порядку денному. Так, реформа виборчого законодавства була однією з головних і пріоритетних обіцянок п'яти парламентських фракцій урядової коаліції у Верховній Раді VIII скликання. Всі п'ять фракцій наголошували на необхідності зміни виборчої системи, насамперед для парламентських виборів. Але, як це часто трапляється, наміри так і не було втілено в життя. Відтак, екватор своєї діяльності парламент зустрічає зі старою виборчою системою та переконливою демонстрацією небажання змінювати її в інтересах суспільства. При цьому схоже, що експертне середовище і громадянське суспільство, загалом, давно досягли згоди в питанні розуміння вад нинішньої виборчої системи та пріоритетності виборчої реформи. Проте тиску на парламент для вирішення цього питання ми теж не бачимо. Нагадаємо, що чинна на сьогодні в Україні змішана (точніше — комбінована, або паралельна) виборча система застосовувалася на парламентських виборах 1998-го, 2002-го, 2012-го та 2014-го років і передбачає поєднання мажоритарної виборчої системи з голосуванням в одномандатних округах (225 мандатів) із пропорційною виборчою системою з голосуванням у єдиному загальнодержавному окрузі за жорсткі (закриті) виборчі списки (225 мандатів). При цьому право на участь у розподілі мандатів у загальнодержавному окрузі отримують лише ті партії, котрі змогли подолати 5-відсотковий виборчий бар'єр. Фактично, ця виборча система є поєднанням двох найпростіших і водночас найгірших варіантів проведення парламентських виборів. Вадами мажоритарної системи з одномандатними округами є те, що вона: 1) найбільш сприятлива для підкупу виборців (за даними громадянської мережі ОПОРА, 70% випадків підкупу виборців зафіксовано саме в одномандатних округах); 2) більш сприйнятлива до застосування адміністративного ресурсу, а отже приносить провладним політичним партіям більшу кількість місць у парламенті й сприяє постійному переобранню одних і тих самих депутатів в одномандатних округах (завдяки чому утворюються місцеві депутатські "вотчини", що, як демонструє досвід Донбасу, може становити загрозу навіть національній безпеці); 3) забезпечує місця в парламенті представникам тільки однієї політичної платформи, яку не обов'язково поділяє більшість населення, при цьому варто відзначити істотну нерівномірність прохідного бар'єру за мажоритарною складовою в різних регіонах (у діапазоні приблизно від 1,5 до 70 тис. голосів); 4) призводить до деідеологізації кандидатів у депутати, оскільки виборець голосує за "доброго господаря" для свого регіону. Більшість вад мажоритарної виборчої системи проявляються не лише в Україні. Загальносвітовий сучасний досвід демонструє тенденцію до зменшення кількості країн, які застосовують цю виборчу модель. Навіть у країнах, котрі застосовували мажоритарну систему впродовж дуже тривалого часу (Великобританія, Канада), точаться дискусії про необхідність відмови від неї. Вадами пропорційної системи з жорсткими (закритими) виборчими списками в єдиному загальнодержавному окрузі є: 1) консервування проблеми низького рівня внутрішньопартійної демократії, що не сприяє внутрішньопартійній конкуренції, призводить до монополії партійного керівництва в питанні визначення персонального складу списку, потрапляння до складу партій "грошових мішків", розвитку політичної корупції та формування партій вождистського типу; 2) посилення відчуження між партіями та виборцями, адже до прохідної частини партійних списків кандидати потрапляють не за популярністю серед виборців, а за принципом лояльності до керівництва партії чи за гроші; 3) ослаблення функціонування соціальних ліфтів у політичній сфері та уповільнення процесів оновлення персонального складу парламенту; 4) несприяння забезпеченню підзвітності народних депутатів перед виборцями та взагалі зв'язку з виборцями. Зазначені вади нинішньої пропорційної системи насамперед спричинені закритими виборчими списками і голосуванням у єдиному загальнодержавному окрузі. Саме це, фактично, позбавляє виборця справжнього вибору, оскільки він не має можливості вплинути на черговість кандидатів у виборчих списках та визначитися, врешті-решт, кого він хоче бачити своїм депутатом. В умовах невисокої політичної культури і нерозвиненої політичної системи зазначені недоліки, фактично, консервують проблему відсутності справжніх представницьких політичних партій в Україні та гальмують розвиток країни. Як зазначалося, на тлі тенденції звуження використання мажоритарної виборчої системи нарощується практика використання пропорційної системи. Зокрема, на сьогодні 34 європейські країни використовують пропорційну систему. Проте більшість цих держав обирають членів парламенту за пропорційною системою з відкритими списками (тобто з преференціями). В Україні жодного разу не обирали народних депутатів України за пропорційною системою з відкритими чи напіввідкритими (напівжорсткими) виборчими списками. Проте думка про доцільність використання саме цієї системи стоїть на порядку денному, щонайменше, з 2008 р. У 2008 р. експертне середовище почало не лише говорити про необхідність виборчої реформи, яка має змінити насамперед виборчу систему, а й активно працювати на це. Восени того року в парламенті стали з'являтися законопроекти, які передбачали саме пропорційну систему з преференціями. Законопроект № 3468, внесений народним депутатом Ю.Ключковським, передбачав пропорційну виборчу систему з відкритими списками з голосуванням у регіональних округах. Виборцям давалася можливість проголосувати за конкретного кандидата у виборчому списку партій, і, відповідно, черговість у списку безпосередньо залежала від кількості голосів на підтримку того чи іншого кандидата. Законопроект № 3366, внесений спочатку народними депутатами В.Каськівим та Ю.Мірошниченком, а потім перереєстрований в оновленій редакції В.Каськівим, А.Шевченком та Є.Сусловим, також передбачав пропорційну систему з відкритими списками і голосуванням у територіальних округах. При цьому партії мали висувати кандидатів у територіальних виборчих округах (від 8 до 12 кандидатів у народні депутати в кожному територіальному окрузі) та формувати список у загальнонаціональному окрузі. Загальнонаціональний список кандидатів від партії гарантовано забезпечував проходження до парламенту першої десятки кандидатів від партії, навіть у разі неотримання у відповідних територіальних виборчих округах необхідної кількості голосів на свою підтримку (тобто менше виборчої квоти для округу). Всі кандидати в депутати, які отримують у територіальному виборчому окрузі кількість голосів виборців, яка є більшою за виборчу квоту для територіального виборчого округу, гарантовано вважаються обраними депутатами, незалежно від черговості кандидата в партійному списку. Як бачимо, виборець, згідно з цим законопроектом, отримує можливість впливати на черговість кандидатів у списку та, відповідно, обирати кандидатів, яких він підтримує, при цьому й партії гарантовано отримували б проходження перших десяти кандидатів (напівжорсткі списки). У 2009 р. в парламенті з'являються проекти Виборчих кодексів, які передбачають для парламентських виборів також пропорційну систему з відкритими списками. У пояснювальній записці до проекту Виборчого кодексу № 4234 від 19.03.2009 народного депутата І.Кріля йшлося, що саме поява у 2004 р. закритих виборчих списків призвела до підміни представницької демократії вождистсько-клановим режимом: депутати з виразників волі виборців перетворилися на слухняних виконавців розпоряджень партійних вождів; списки партій, по суті, стали "парасолькою" навіть для людей із кримінальним минулим, які розглядають політику як прибутковий бізнес; керівництво партій узурпувало центри прийняття рішень в органах влади. Кращим концептуально був альтернативний проект Виборчого кодексу № 4234-1 від 14.04.2009, внесений народними депутатами Ю.Ключковським, С.Гриневецьким, С.Подгорним, В.Сінченком, з подальшим внесенням до нього змін 23.03.2010 р. При цьому констатувалося, що однією з основних проблем законодавства про вибори є виборча система, яка створила ситуацію відірваності народних депутатів України від виборців через неможливість для останніх впливати на персональний склад парламенту. Необхідність істотної модифікації виборчої системи, подолання деперсоніфікованого способу голосування виборців визнавали у 2009 р. як основні політичні сили, так і громадська думка. Мажоритарна система не сприймалася. У зв'язку з цим пропонувалося застосувати виборчу систему, яка б дозволяла персоніфікувати голосування (відкриті списки кандидатів, голосування з преференціями), що потребувало запровадження регіональних виборчих округів. На жаль, до встановлення режиму Януковича у 2010 р. парламент не спромігся провести виборчу реформу й запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими списками. В часи Януковича відбулася узурпація влади та повернення Законом № 4061 від 17 листопада 2011 р. вигідної олігархам змішаної системи виборів народних депутатів, яка діє й досі. До речі, саме така виборча система функціонує і в Московії. Ймовірно, це зовсім не випадковий збіг. Після Революції Гідності у Верховній Раді було зареєстровано два законопроекти — № 4906-1 від 02.06.2014 р. (поданий народним депутатом М.Рудьковським) та № 4906-2 від 03.06.2014 р. (поданий народними депутатами Р.Кошулинським, Ю.Сиротюком та Ю.Михальчишиним), які також пропонували пропорційну систему з відкритими виборчими списками. На жаль, жоден із них не був ухвалений, що істотно уповільнило впровадження реформ в Україні. Сьогодні, рухаючись у бік євроінтеграції, наступні вибори народних депутатів ми мусимо провести без мажоритарної складової, за пропорційною системою, з відкритими або напіввідкритими списками, з голосуванням у регіональних округах. За рахунок відкритих виборчих списків вдасться не лише підвищити якісний склад представницьких органів і рівень легітимності парламенту та уряду, а й створити умови для розвитку партій. Цьому сприятимуть зниження рівня внутрішньої корупції в них, усунення передумов до поширення "вождизму" в керівництві, посилення рівня підзвітності партій, заохочення до розбудови партійних структур на місцях. При цьому відкриті списки можуть бути повністю відкриті, як у Бразилії, Латвії, Фінляндії, або напіввідкриті, як у Нідерландах, Словаччині, Чехії, Швеції. Саме другий варіант передбачено зареєстрованим у парламенті законопроектом № 1068-2 народних депутатів В.Чумака, А.Агафонової, Н.Новак, П.Різаненка, Л.Ємця. Окрім цього законопроекту, у Верховній Раді зареєстровано ще 4 законопроекти, якими пропонується зміна нинішньої виборчої системи. Так, законопроектом № 1068 від 27 листопада 2014 р. (внесений народним депутатом Ю.Мірошниченком) пропонується повернення до пропорційної системи із закритими списками. Законопроект № 1068-1, внесений Ю.Тимошенко та її дно партійцями у грудні 2014 р., передбачає створення пропорційної системи із закритими списками та закріпленням кандидатів за територіальними округами. Попри оманливу схожість із пропорційною системою з відкритими списками, законопроект так само спрямований на консервацію політичних реалій сьогодення. З'їзд партії формує окремий список із 10 кандидатів загальнонаціонального списку й закріплює одного кандидата до територіального округу. Крім того, партія може прийняти рішення про зміну черговості кандидатів уже після голосування. Такі пропозиції законопроекту наближають його до варіантів із закритими списками, в яких партії можуть змінювати черговість кандидатів, залежно від власних побажань, а не від результатів волевиявлення виборців. Також зареєстровано у Верховній Раді два проекти Виборчого кодексу. № 3112 від 16 вересня 2015 р., внесений народним депутатом В. Писаренком, пропонує впровадження "пропорційної виборчої системи", але з утворенням 450 територіальних виборчих округів, у яких партія висуватиме по одному кандидатові. Пропонована виборча система не є класичною пропорційною системою, як і не впроваджує відкритих списків. Основна вада цієї системи — неналежна репрезентативність майбутнього парламенту, оскільки одні виборчі округи можуть бути представлені декількома депутатами, а інші — жодним. Така система передбачена чинним на сьогодні Законом про місцеві вибори, за яким вони відбувалися в Україні 2015 р. Альтернативний проект Виборчого кодексу, внесений до Верховної Ради 2 жовтня 2015 р. народними депутатами А.Парубієм, О.Черненком та Л.Ємцем, зареєстрований під номером 3112-1. Він передбачає пропорційну виборчу систему з відкритими списками при виборах народних депутатів України. Нагадаємо, що, відповідно до Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, затвердженого постановою Верховної Ради від 04.06.2015 р., має бути впроваджена пропорційна виборча система з відкритими списками. З усіх зареєстрованих на сьогодні законопроектів таку систему впроваджують виключно законопроекти № 1068-2 та № 3112-1. Відповідно, підтриманий у першому читанні має бути один із них, із подальшим доопрацюванням. Окрім необхідності переходу до пропорційної виборчої системи з відкритими списками, хочемо наголосити ще на кількох моментах, необхідних для того, аби виборча реформа стимулювала позитивну трансформацію політичної системи: — для посилення зв'язку між виборцями та народними депутатами розподіл місць у парламенті між партіями має відбуватися на рівні регіональних багатомандатних округів в належній пропорції (в ідеалі, від 10 до 15 мандатів у кожному); — задля ротації парламенту та потрапляння до його складу нових партій на цьому етапі має бути встановлений невисокий виборчий бар'єр (3–4 %) в загальнонаціональному масштабі; — необхідно заборонити або принаймні істотно обмежити теле- й радіорекламу політичних партій та рекламу на зовнішніх носіях. Необмежена теле- й радіореклама призводить до значного розбухання виборчих бюджетів та спотворення свідомого вибору виборця. Так, за даними громадянської мережі ОПОРА, на останніх виборах сукупний виборчий фонд становив близько 650 млн грн (і це без "тіньових" грошей). Більшість цих коштів — невідомого походження. Заборона та обмеження реклами партій приведе до більш усвідомленого вибору громадян на підставі ідей і змістів, а не за рахунок несвідомого зомбування через політичну рекламу маркетинговими методами. Телебачення і радіо мають формувати політичні вподобання виборців шляхом проведення змістовних дебатів між представниками політичних партій. Таким чином, як висновок, доводиться констатувати, що політики вкотре декларують необхідність проведення виборчої реформи з головним акцентом на запровадження пропорційної системи з відкритими списками. Але ми вже мали втрачені для реформ 2009 і 2014 рр. Очевидно, ця найважливіша для прискорення розвитку нашої країни реформа не може бути реалізована самими політиками у простий "робочий" спосіб. Широкій громадськості слід консолідуватися і шукати важелі впливу на цю ситуацію. Без зміни виборчої системи нам не вдасться вирватися з замкненого кола неефективних реформ і почати рухатися вперед до розвитку країни, адже всі реформи в інших сферах залежать від політиків та їхніх рішень. А хто в нашій країні ухвалюватиме політичні рішення, залежатиме від закону про вибори народних депутатів України.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Вічеслав
  • Вічеслав аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Україна - понад усе!
Більше
24 лист. 2016 19:46 - 21 жовт. 2017 02:03 #2153 від Вічеслав
Відповідь від Вічеслав у темі В пошуках справедливої виборчої системи.
В день проведення виборів біля дільниць для голосування, як правило, відбуваються екзит поли - опитування виборців для попереднього визначення результатів. І ще до завершення офіційного підрахунку голосів стає відомо результат з високою достовірністю. Всі суб'єкти виборів завжди орієнтуються на результати екзит полів, порівнюючи їх з попередніми соціологічними дослідженнями. В разі не обгрунтованої невідповідності здіймається великий галас. Цей факт підтверджує достовірність соцопитувань , як би там не волали з цього приводу маргінали. Дослідження об'єктивні, тобто, не залежать від суб'єктів виборів і ніяким чином суттєво ті не вплинуть на результат, як би не рвали горло в соцмережах. Рейтинги залежать від поведінки об'єктів, учасників перегонів.Тому, якщо уявити барабан рулетки, на якому пропорційно відбиті політсили, де регіонали колишні і перефарбовані нинішні - зеро, чорне - БПП, НФ і сателіти та відповідно біле - це біло-червоні (не прохідні - сіре) та робити ставки на гроші ні в кого б не виникало питань. Розвинені демократії прийшли до цього висновку давно, тому й утворились там двохпартійні системи: правляча і опозиція. В нас же не вистачає здорового глузду порахувати варіанти. Тому й існує сила-силенна технологій для одурманення, тому й лізуть "треті сили", щоб розпорошити голоси основного конкурента влади.
Last edit: 21 жовт. 2017 02:03 by Вічеслав.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Модератори: Анубіс